Статтею 6 Закону України «Про страхування» від 07.03.96 р. № 85/96-ВР (далі – Закон № 85/96) визначено перелік добровільних видів страхування, а ст. 7 цього Закону – перелік обов’язкових видів страхування.
Страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, передбачено п. 27 ст. 7 Закону № 85/96, тобто як вид обов’язкового страхування, але за переліком, встановленим КМУ. На сьогодні такий перелік не затверджено.
Вважаємо, в даному випадку можна скористатися нормами п. 15 та 18 ст. 6 Закону № 85/96, які до переліку видів добровільного страхування відносять у тому числі:
– страхування відповідальності перед третіми особами;
– страхування фінансових ризиків.
Це посилання буде логічним з урахуванням положень ПКУ.
Витрати на страхування відповідно до ПКУ належать до витрат подвійного призначення, податковий облік яких регулюється пп. 140.1.6.
Відповідно до пп. 4.1.27 ПКУ витрати – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності. З аналізу норм ПКУ випливає, що витрати у податковому законодавстві визнаються, якщо вони пов’язані з господарською діяльністю.
До витрат подвійного призначення належать у тому числі будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.
ПКУ не містить визначення терміна «фінансовий ризик». У наукових виданнях зазначається, що фінансовий ризик – ризик, пов’язаний з імовірністю витрат фінансових ресурсів (грошових коштів). Також зазначається, що іноді ставлять рівність між фінансовими та комерційними ризиками.
Свою думку стосовно страхування комерційних ризиків висловлювала Держфінпослуг у листах від 24.07.2003 р. № 638/07/3-2-11 та від 02.06.2004 р. № 2731/07-11, посилаючись на роз’яснення ДПАУ та зазначаючи, що оскільки поняття «комерційний ризик» законодавчо не визначено, проблематично взагалі укласти такий договір та мати витрати у податковому обліку. Незважаючи на те, що думка ця відноситься до періоду дії ПКУ (до 01.01.2011 р.), вважаємо за необхідне її враховувати.
Але ж ПКУ дозволяє відносити до витрат витрати на страхування інших ризиків. І, як зазначено вище, перелік видів добровільного страхування у Законі № 85/96 включає страхування відповідальності перед третіми особами.
Відповідно до п. 3.15 Характеристики та класифікаційних ознак видів добровільного страхування, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 09.07.2010 р. № 565:
Тобто, на нашу думку, підприємство може укласти саме такий договір з відображенням його у податковому обліку.
Якщо підприємство перебуває у державній власності, слід звернути увагу на те, що на сьогодні є чинною постанова КМУ від 29.11.2006 р. № 1673 «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів», у п. 13 якої зазначається: «Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади:
2) установлювати під час формування та затвердження фінансових планів суб'єктів господарювання державного сектору економіки:
а) граничний обсяг їх витрат, які можуть бути визначені (за результатами попереднього звітного року), на:
страхування (крім витрат на державне соціальне страхування, обов'язкове страхування та страхування відповідно до міжнародних договорів) на рівні не більш як 1,5 відсотка обсягу чистого прибутку, а також обмеження максимального розміру страхового тарифу…».
Також слід не забувати про дотримання ще одного обмеження: витрати визнаються в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.
Відповідно до п. 8 підр. 10 р. ХХ ПКУ до набрання чинності ст. 39 «Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни» цього Кодексу застосовується п. 1.20 Закону про прибуток.
Згідно з пп. 1.20.52 Закону про прибуток центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг встановлює методику визначення звичайної ціни страхового тарифу.
У п. 2.4 – 2.5 Методики визначення звичайної ціни страхового тарифу, затвердженої розпорядженням Держфінпослуг від 30.12.2004 р. № 3259, зазначено: «Страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Розмір страхових тарифів за добровільними видами страхування, обчислений страховиком актуарно (математично), є складовою частиною правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо та реєструються в Держфінпослуг».
